Правовой Форум Украины

Вернуться   Правовой Форум Украины > Правовой Форум > Судебная практика

Судебная практика Права и свободы личности разграничиваются на права человека и права гражданина. Такое разграничение базируется на различении двух таких разных субъектов этих прав и свобод, как человек и гражданин. Права и свободы человека возникают в результате самого факта рождения человека вне всякой связи его с государством. Эти права берут свое начало в естественном праве. Гражданином человек становится только в результате установления между ним и государством определенной политико-правовой связи в виде получения гражданства. Поэтому в отношении прав и свобод гражданина нельзя безоговорочно утверждать, что они возникают вне всякой связи личности с государством.

Ответ
 
Опции темы Опции просмотра
  #1  
Старый 28.05.2019, 14:30
aSuddiHto aSuddiHto вне форума
Junior Member
 
Регистрация: 28.05.2019
Сообщений: 4
По умолчанию Як суддя Поляк Олена Іванівна купила членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Громадську раду доброчесності (частина 2)

Таким чином, будь-які дії Позивача як матері неповнолітньої дитини (її законного представника), здійсненні в інтересах цієї дитини в порядку і спосіб, визначені законом, та спрямовані на реалізацією передбаченого законом права дитини як члена сім`ї наймача на приватизацію житлового приміщення, на переконання суду, не є тотожнім з «використанням нею свого статусу для задоволення інтересів інших осіб», відтак і відсутні підстави для тверджень Відповідача у Висновку від 21.01.2019 р. про те, що Позивач «дозволила своїми діями чи бездіяльністю іншим особам (тобто неповнолітній дитині) скористатись її статусом для отримання незаконних вигод чи безпідставної і несправедливої переваги».
Як вказано в рішенні Європейського суду з прав людини «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, майном у значенні статті 1 Протоколу 1 до Конвенції вважається законне та обґрунтоване очікування набути майно або майнове право за договором, укладеним з органом публічної влади. У рішенні Європейський суд з прав людини зазначив: «наявність порушень з боку органу публічної влади при укладенні договору щодо майна не може бути підставою для позбавлення цього майна іншої особи, яка жодних порушень не вчинила». У цій справі Європейський суд дійшов висновку, що оскільки особу позбавили права на її майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, в такому випадку мало місце «непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції». Тобто, якщо громадянин отримав майно від держави чи органу місцевого самоврядування, то подальше його позбавлення цього майна на підставі того, що державний орган чи орган місцевого самоврядування порушив закон, є неприпустимим.
Отже, враховуючи, що право громадян на приватизацію державного житлового фонду (зокрема, відчуження квартир) передбачено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», відповідно, реалізація такого законного права не може бути свідченням протиправної поведінки.
Держава, в особі органів, які здійснили приватизацію вказаної квартири, є відповідальною особою за оформлення приватизації зазначеної квартири.
Держава, в особі органів, які здійснили приватизацію вказаної квартири, здійснила оформлення приватизації вказаної квартири з дотриманням вимог законодавства України. Навіть якщо припустити, що при оформленні приватизації зазначеної квартири держава, в особі органів, які здійснили приватизацію вказаної квартири на дитину Позивача, могла допустити яке-небудь порушення, то це не може бути підставою для того, щоб в оскаржуваному висновку Громадської ради доброчесності могли би міститися будь-які посилання щодо не доброчесності Позивача щодо приватизації квартири, оскільки це буде порушувати право Позивача та її неповнолітньої дитини на мирне володіння, яке гарантовано Протоколом № 1 до Конвенції, що призведе до ущемлення прав Позивача.
Таким чином, враховуючи, що право неповнолітньої дитини Позивача на мирне володіння квартири є законним, то оскаржуване положення висновку Громадської ради доброчесності щодо порушення порядку приватизації вищевказаної квартири є незаконним та спрямоване на порушення прав Позивача, зокрема, але не виключно, права дитини Позивача на мирне володіння майном.
Отже, висновок ГРД в даній частині ґрунтується виключно на припущеннях та не відповідає фактичним обставинам справи та наявним у ГРД документам.
Щодо наведених у Висновку ГРД від 21.01.2019 р. обставин придбання родиною Позивача, зокрема членами сім`ї її чоловіка квартири в м. Києві загальною площею 198 кв.м. судом встановлено, що ця квартира придбана ОСОБА_5 (мати чоловіка Позивача) на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 28.03.2009 р.; продавець - Товариство з обмеженою відповідальністю «Віолент-Інвест». За умовами цього договору право власності у покупця виникло з моменту державної реєстрації договору (пункт 10 Договору), водночас сторони домовилися, що розрахунок за квартиру буде здійснюватися на умовах відстрочення платежу на 10 років, повний розрахунок має бути здійснений не пізніше 30.12.2019 р. (пункт 4 Договору) (а.с. 22-25, т.2). Тобто, за станом на тепер строк виконання умов зазначеного договору в частині щодо оплати вартості цієї квартири ще не сплинув.
Як стверджує ОСОБА_1 у поданій до суду позовній заяві, а так само в її письмових поясненнях, що надавалися стосовно Висновку ГРД від 21.01.2019 р., чоловік Позивача до переїзду до м. Києва у зв`язку з обранням його на посаду судді Вищого господарського суду України (постанова Верховної Ради України від 05.02.2004 р. № 1465-IV), проживав та працював у м. Харків разом зі своєю матір`ю, плануючи й надалі проживати разом з нею після переїзду до м. Києва, продавши її квартиру в м. Харків. Проте, зважаючи на відсутність у м. Києві на час переїзду (2004 р.) житла, мати чоловіка Позивача тимчасово переїхала до своєї доньки у м. Бєлгород (РФ), де згодом і залишилася. У 2006 році у Позивача з чоловіком народилася спільна дитина, а в 2009 році придбана згадана вище квартира для спільного проживання великої, як планувалося, родини. При цьому перший внесок на цю квартиру був зроблений саме за рахунок коштів від продажу квартири матері чоловіка Позивача в м. Харкові, тому право власності оформлювали саме на неї. Надалі, зважаючи на досягнуті сторонами домовленості щодо відстрочення повного розрахунку за квартиру на 10 років, платежі вносилися насамперед сім`єю Позивача, сукупний дохід якої протягом останніх років склав більше 3,5 мільйонів гривень, зокрема, заробітна плата її чоловіка становила: за 2005 рік - 128 909 грн. (що було еквівалентно 25 526 дол.США); за 2006 рік - 184 267 ґрн. (еквівалентно 36 488 дол. США); за 2007 рік - 226 797 грн. (еквівалентно 44 910 дол. США); за 2008 рік - 225 903 грн. (еквівалентно 29 338 дол. США). У 2018 році чоловік Позивача отримав дохід від підприємницької діяльності близько 400 тисяч гривень та близько 300 тисяч гривень заробітної плати. Відтак, квартира придбана сім`єю Позивача фактично на умовах розстрочки оплати, не пов`язана з професійним статусом Позивача, вартість квартири з огляду на умови придбання (відстрочка остаточного розрахунку) співмірна з їх статками.
На підтвердження наведених пояснень Позивачем до позову додано копії довідок про заробітну плату (а.с. 9-13, т.), з яких вбачається фінансова можливість придбання зазначеної квартири з відстрочкою платежу на 10 років, до 30.12.2019 р.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, зокрема доказів, доданих ОСОБА_1 до позову, наведені обставини були викладені Позивачем у письмових поясненнях щодо Висновку ГРД від 21.01.2019 р. з наданням підтверджуваних документів.
Беручи до уваги наведені Позивачем пояснення, суд виходить із права будь-якої сім`ї, родини самостійно планувати місце та умови їх спільного проживання, організації побуту, фінансових витрат тощо, в тому числі з урахуванням та в інтересах їх неповнолітніх дітей, а так само батьків, які потребують або з огляду на вік, стан здоров`я тощо можуть надалі потребувати догляду. Також суд, оцінюючи надані Позивачем пояснення як обґрунтовані, бере до уваги відсутність у Позивача та її сім`ї, окрім згаданої вище квартири, іншої значної вартості нерухомості, що вбачається, зокрема, і зі змісту оскаржуваного Висновку ГРД від 21.01.2019 р. та самою ГРД у суді не заперечувалося.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 спростовано належними і допустимими доказами твердження, викладені Відповідачем в оскаржуваному Висновку ГРД від 21.01.2019 р., щодо сумнівів у легальності доходу на придбання зазначеної квартири, не залежно від того, хто саме із членів родини та з яких особистих, сімейних або інших причин виступав покупцем цієї квартири, оскільки придбання квартири для родинного проживання може бути наслідком спільних зусиль членів такої родини.
Щодо наведених у Висновку ГРД від 21.01.2019 р. обставин наявності в матері Позивача об`єктів нерухомості в с. Борсуків Чернігівської області та м. Києві судом встановлено, що батьки Позивача - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 працювали в м. Києві на заводі, сучасна назва - Акцiонерне товариство «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської», перебуваючи на квартирному обліку, отримали на сім`ю ордер на житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджено копією ордеру, серія НОМЕР_2 , виданого 27.02.1987 р. на підставі рішення Печерської районної ради від 23.02.1987 р. № 103 (а.с. 260, т.), надалі це житло було приватизовано згідно із Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що підтверджено Позивачем копією свідоцтва про право власності на житло від 01.12.1998 р., виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської районної ради на підставі розпорядження (наказу) від 01.12.1998 р. № 7271 (а.с. 80, т.2).
Як вбачається з названого свідоцтва, об`єктом приватизації є квартира загальною площею 76.39 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 , що приватизована в рівних долях ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (Позивач), ОСОБА_9 , тобто всього 5 осіб, відтак доля кожного - 1/5. Після смерті батька Позивача, її мати мала передбачене законом право на спадкування 1/5 долі батька як його дружина, що належить до першої черги спадкодавців (стаття 1261 Цивільного кодексу України), що підтверджено копією відповідного свідоцтва про право на спадщину (а.с. 77, т.2).
Батько Позивача - ОСОБА_7 , будучи бригадиром слюсарів, механіком цеху Акцiонерного товариства «Завод залізобетонних конструкцій імені Світлани Ковальської», свого часу був нагороджений почесним званням «Заслужений працівник промисловості України» (Указ Президента України від 06.08.1999 р. № 962/99 «Про відзначення нагородами України працівників організацій та підприємств будівельної галузі»), надалі займався підприємницькою діяльністю, що вбачається з наданих Позивачем копій його податкових декларацій (а.с. 1-8, т.2), а також з відкритих відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У 2012 році, будучи суб`єктом підприємницької діяльності, ОСОБА_7 було укладено із компанією-забудовником договір про участь у будівництві об`єкта нерухомості від 26.12.2012 р. № 0015/009 (а.с. 16-21, т.2), а також договір купівлі-продажу цінних паперів від 26.12.2012 р. № БВ-3/21/ПР-249 (а.с. 22-25, т.2), за результатами виконання яких матері Позивача ОСОБА_6 як спадкоємиці першої черги за законом після померлого ОСОБА_7 перейшли його права та обов`язки за названими правочинами, а саме: передано права на оформлення права власності на об`єкти нерухомості - нежитлові приміщення в м. Києві загальною площею 89,60 кв.м., що підтверджено копією відповідного акта прийма-передачі від 22.01.2015 р. (а.с. 27 т.2).
Стосовно нерухомості матері Позивача в селі Борсуків Чернігівської області суд зазначає, що, як вбачається з відкритих відомостей, зокрема відкритих Інтернет-ресурсів, це село, що знаходиться в Козелецькому районі Чернігівської області, орган місцевого самоврядування - Олбинська сільська рада, з 1980 року село почало занепадати, населення за станом на 1972 р. - 1 218 мешканців, на 2009 рік - 234 мешканця, на 2014 рік - 185 мешканця, інфраструктура фактично повністю відсутня, школа закрита з 1991 року (https://uk.wikipedia.org/wiki/Борсуків).
За наведених відкритих даних, суд бере до уваги пояснення Позивача щодо депресивності названого населеного пункту та, відповідно, низької вартості об`єктів нерухомості в ньому. Як стверджено Позивачем, будинок в с. Борсуків загальною площею 48,4 кв.м. є батьківською хатою, яку придбали її батьки понад 30 років, оформивши право власності у 2008 році, оскільки після виходу на пенсію проживали там у весняно-літній період.
Будинок у цьому ж с. Борсуків загальною площею 59,80 кв.м., житлова площа 18,30 кв.м., придбаний матір`ю Позивача згідно з договором купівлі-продажу від 14.09.2007 р., ціна договору 19 000 грн. (а.с. 29-30, т.2).
Стосовно земельних ділянок у с. Борсуків площею 0,25 га, 0,204 га, 0,0955 га та 0,0648 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадібні ділянки), для садівництва суд виходить з того, що їх приватизація могла бути здійснена виключно батьком і матір`ю Позивача як власниками згаданих вище житлових будинків, а не будь-якою іншою особою, оскільки за імперативними приписами частини першої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти; до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Земельна ділянка 2,000 га виділена батькові Позивача безоплатно на підставі Державного акту на право власності на землю для ведення особистого селянського господарства в загальному порядку, а після його смерті успадкована матір`ю за законом в порядку першої черги (а.с. 81, т.2).
Таким чином, житлові будинки та земельні ділянки в с. Борсуків Чернігівської області набуті батьками Позивача, зокрема її матір`ю за незначні кошти (через місце їх розташування, відсутність інфраструктури, занепад села) та безкоштовно в порядку приватизації та спадкування.
Суд також зазначає, що наведені обставини детально викладені Позивачем в її письмових поясненнях щодо Висновку ГРД від 21.01.2019 р., проте, не зважаючи на те, що значна інформація, викладена Позивачем, доступна у відкритих джерелах інформації, що згадувалися вище, Відповідач зробив оскаржуваний Висновок від 21.01.2019 р. щодо сумнівності легального придбання цього майна без перевірки цієї інформації, маючи для цього необхідні повноваження і можливості на підставі норм пункту 1 частини шостої, частини сьомої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» стосовно перевірки (а не лише зібрання) ГРД інформації щодо судді, наявності права безоплатного і повного доступу до відкритих державних реєстрів.
З огляду на наведене суд вважає, що Позивачем спростовано належними і допустимими доказами наведені твердження Відповідача в оскаржуваному Висновку ГРД від 21.01.2019 р. щодо сумнівів у легальності доходу на придбання об`єктів нерухомості батьками Позивача.
Щодо наведених у Висновку ГРД від 21.01.2019 р. обставин користування чоловіком Позивача коштовним годинником Vacheron Constantin The Jubile вартістю близько 41 500 доларів США, який не зазначений у майнових деклараціях Позивача з 2013 р. до 2017 р., так само як і дохід від відчуження цього годинника, судом з відкритих Інтернет-джерел з огляду на пояснення, надані Позивачем як суду в позовній заяві, так і письмових на оскаржуваний Висновок ГРД, встановлено наявність у будь-якої особи можливості придбати не оригінальну модель годинників відомих світових марок, а їх офіційно виготовлену копію.
Так, Позивачем надано суду роздруківку щодо вартості придбаного її чоловіком годинника, що становить не 41 500 доларів США, а лише близько 200 доларів США у гривневому еквіваленті (а.с. 79, т.2) станом на теперішній час. Подібну інформацію щодо вартості копії годинника 300 доларів США викладено нею в письмових поясненнях щодо Висновку ГРД від 21.01.2019 р., проте останнім на порушення згаданих норм пункту 1 частини шостої, частини сьомої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» перевірено не було.
При вирішенні справи судом враховано правову позицію, викладену у рішенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 квітня 2018 р. в адміністративній справі № 814/886/17 (адміністративне провадження №К/9901/505/17), згідно з якою здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції НАЗК.
Вимога про необхідність перевіряти і підтверджувати інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді) якомога ретельніше, викладена у Висновку Ради Європи щодо Регламенту ГРД, яким передбачено, що під час проведення оцінювання не можна ігнорувати негативну репутацію судді або кандидата на посаду судді, але її слід перевіряти за об`єктивними критеріями: інформація має бути підтверджена, а висновок не може ґрунтуватися на чутках. Негативна репутація судді (кандидата на посаду судді) може згадуватися в остаточному висновку, але, за відсутності конкретних доказів, вона не може становити собою аргумент для висновку ГРД. Навіть у разі публікацій у ЗМІ інформацію слід перевіряти та підтверджувати якомога ретельніше. Наприклад, у разі підозри в корупції компетентний орган може ініціювати детальнішу перевірку, а висновок ГРД має ґрунтуватися на результатах такої перевірки. Під час такого оцінювання як ГРД, так і ВККСУ слід бути вельми обачливими, перевіряючи будь-яку інформацію, що вони оприлюднюють, а в процесі перевірки обов`язково забезпечувати для судді можливість надавати пояснення, додаткові відомості та роз`яснення. Негативний висновок завжди має базуватися лише на перевіреній інформації, особливо в разі, коли висновок ГРД оприлюднюватиметься.
Отже, використана ГРД в оскаржуваному Висновку інформація засобів масової інформації щодо нібито наявності у чоловіка Позивача коштовного годинника не була перевірена Відповідачем та спростована в суді Позивачем належними і допустимими доказами.
Стосовно викладених в оскаржуваному Висновку від 21.01.2019 р. тверджень про допущення Позивачем, на думку ГРД, значних розбіжностей у відомостях, поданих у майнових деклараціях за різні або ті самі періоди (пункт 2 Висновку), неповноти інформації, зазначеної в декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування (пункт 3 Висновку), суд виходить з такого.
З огляду на існуючий в Україні конституційний порядок, контроль та перевірку декларацій, поданих суб`єктами декларування, зокрема поданих Позивачем, проводить Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК), здійснюючи такі види контролю: щодо своєчасності подання; щодо правильності та повноти заповнення; логічний та арифметичний контроль (стаття 48 Закону України «Про запобігання корупції»).
Порядок проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, затверджений Рішенням НАЗК від 10.02.2017 р. № 56 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2017 р. за № 201/30069.
До набрання чинності Законом України «Про запобігання корупції» перевірка достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, здійснювалася органами Державної фіскальної служби України відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» та Порядку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 13.03.2015р. № 333 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 15.04.2015 р. за № 418/26863.
Крім того, зважаючи на займану Позивачем посаду, відповідність вартості майна (майнових прав) Позивача та членів її сім`ї доходам, отриманим із законних джерел, була предметом спеціальної для цього перевірки в порядку Закону України «Про очищення влади» (пункт 2 частини п`ятої статті 5 названого Закону).
Отже, здійснення контролю та перевірки декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, проведення моніторингу способу життя суб`єктів декларування належить до виключних повноважень відповідних спеціально для цього уповноважень органів державної влади (на тепер НАЗК згідно з пунктом 8 частини першої статті 11 Закону України «Про запобігання корупції») та не віднесено до повноважень і завдань ГРД (Відповідача), визначених частиною шостою статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Виявлення Відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, на переконання суду, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності та професійної етики, оскільки, як зазначалося вище, відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.
Не зважаючи на це та на порушення наведених актів законодавства України, у тому числі й щодо власних повноважень, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», Відповідач вийшов за межі своїх повноважень, фактично виконавши функції органів Державної фіскальної служби України та НАЗК.
Такі дії та рішення Відповідача не узгоджуються також з положенням статті 2 Регламенту ГРД і порушують компетенцію інших суб`єктів владних повноважень, зокрема ДФС та НАЗК.
У Звіті USAID щодо ГРД та результатів її роботи викладена позиція про те, що ГРД важливо уникати виконання функцій інших компетентних державних органів й інституцій та, відповідно, перевищення ГРД своїх повноважень у цьому зв`язку.
Отже, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України, перевірку достовірності зазначених суддею у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відомостей здійснює виключно НАЗК, тому обставини достовірності і повноти таких відомостей можуть бути встановлені виключно за наслідком перевірки здійсненої саме наведеним органом у визначеному Законом України «Про запобігання корупції» порядку, що відповідає вимогам частини другої статті 19 Конституції України, а не будь-яким іншим органом.
Відтак, ГРД було невмотивовано, без зазначення належної правової підстави (в розрізі визначеного Законом України «Про запобігання корупції» порядку), зокрема, за відсутності відповідного рішення НАЗК, прийнятого за наслідком проведення перевірки (перевірок) поданої(их) Позивачем декларації(й) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, складено оскаржуваний Висновок, в межах якого встановлено обставини зазначення Позивачем неправдивих та неповних відомостей у поданій нею декларації стосовно майна.
Таким чином, підсумовуючи оцінку наведених в оскаржуваному Висновку ГРД від 21.01.2019 р. обставин, суд зауважує, що ГРД (Відповідачем) не наведено у цьому Висновку мотивів та конкретних фактів/обставин, що розкривають сутність Висновку щодо недотримання/порушення ОСОБА_1 стандартів професійної етики та доброчесності в площині приписів Закону України «Про запобігання корупції».
Отже, згадана вище необґрунтована інформація щодо повноти і достовірності відомостей, зазначених Позивачем у майнових деклараціях, протиправно внесена Відповідачем до оскаржуваного Висновку від 21.01.2019 р.
Разом з тим, у зв`язку із встановленими судом обставинами невідповідності зроблених Відповідачем висновків щодо Позивача, суд звертає також увагу на те, що відповідно до пункту 1 частини шостої статті 87 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ГРД не лише збирає інформацію щодо судді (кандидата на посаду судді), а й перевіряє та аналізує таку інформацію.
Відповідно до вимог статті 21 Регламенту ГРД перевірка інформації про суддю (кандидатів на посаду судді) проводиться з метою оцінки її достовірності; така оцінка здійснюється відповідно до внутрішнього переконання члена ГРД.
Водночас частина друга статті 21 Регламенту ГРД передбачає, що з метою перевірки інформації про суддю (кандидата на посаду судді) член ГРД: 1) з`ясовує і оцінює надійність джерела інформації; 2) порівнює інформацію з різних джерел; 3) робить необхідні запити на доступ до публічної інформації; 4) звертається за консультаціями до осіб, які можуть надати експертну допомогу; 5) звертається за додатковою інформацією до очевидців; 6) здійснює інші дії відповідно до рекомендованого алгоритму збору, перевірки та аналізу інформації про суддю (кандидата на посаду судді), а також інші дії, які вважає необхідними.
Як вбачається зі змісту викладеного в оскаржуваному Висновку ГРД мотивування зроблених щодо Позивача висновків, наведених дій щодо перевірки викладених обставин проведено не було.
Відповідно до статті 22 Регламенту ГРД член ГРД за результатами перевірки, аналізу інформації готує проект рішення або висновку. Проект рішення повинен містити, зокрема, лаконічне і систематизоване викладення позитивної і (або) негативної інформації про суддю (кандидата на посаду судді), у разі необхідності з посиланням на додатки, оцінку цієї інформації; узагальнені висновки-рекомендації ГРД щодо того, яким чином ВККСУ може врахувати зазначену інформацію. Проект висновку повинен містити, зокрема, лаконічне і систематизоване викладення інформації, яка свідчить про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям доброчесності та (або) професійної етики або викликає обґрунтований сумнів щодо відповідності цим критеріям, у разі необхідності з посиланням на додатки, а також мотиви для ухвалення висновку та сам висновок про невідповідність судді (кандидата на посаду судді) критеріям професійної етики та (або) доброчесності.
Згідно зі статтею 18 Регламенту ГРД за результатами перевірки та (або) аналізу інформації щодо судді (кандидата на посаду судді) ГРД колегією або зборами за відсутності підстав для прийняття (затвердження висновку) може прийняти рішення про надання ВККСУ інформації щодо доброчесності та (або) етичності поведінки судді (кандидата на посаду судді), якщо вона може бути важливою для цілей кваліфікаційного оцінювання; у рішенні наводяться посилання на джерела інформації, а в разі необхідності самі джерела додаються до рішення. При цьому у разі, якщо після ухвалення рішення щодо судді стане відомою інша важлива інформація, ГРД колегією чи зборами може прийняти рішення про надання такої інформації ВККСУ.
Разом з тим, як видно з мотивувальної частини оскаржуваного Висновку від 21.01.2019 р., Відповідач, викладаючи згадану вище інформацію про Позивача, наведених дій з метою перевірки інформації щодо Позивача не вчиняв, не зважаючи й на те, що, як наводилося вище, перевірити інформацію щодо Позивача та членів її сім`ї можливо було за допомогою відкритих загальнодоступних джерел. До того ж жодних посилань на джерела використаної інформації, будь-які додатки до цього Висновку із такими джерелами в оскаржуваному Висновку відсутні.
Після співбесіди і дослідження Пояснень Позивача інших висновків, рішень тощо з уточненням інформації щодо Позивача в порядку частини третьої статті 18 Регламенту ГРД Відповідач до ВККСУ також не надавав.
З урахуванням усього наведеного вище суд дійшов висновку, що твердження ГРД про наявність підстав для висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 . критеріям доброчесності та професійної етики є необґрунтованими та не підтверджені Відповідачем у суді належними і допустимими доказами. Тому оскаржуваний Висновок ГРД про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 21.01.2019 р., є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно з частиною першою статті 77 КАСУ кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, оскільки Відповідачем не доведено правомірність оскаржуваного Висновку від 21.01.2019 р. з урахуванням вимог частини другої статті 19 Конституції України, частини другої статті 2 КАСУ, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача вилучити спірний Висновок з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності, суд зазначає наступне.
Пунктом 5 частини шостої статті 87 Закону №1402 передбачено право ГРД створити інформаційний портал для збору інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді.
Статтею 30 Регламенту ГРД передбачено, що Рада має інформаційний портал (частина перша), який використовується для інформування про діяльність Ради, її рішення та висновки, а також для збору та систематизації інформації щодо професійної етики та доброчесності суддів, кандидатів на посаду судді (частина друга).
Відповідно до частини третьої статті 30 Регламенту ГРД рішення (висновки) Ради публікуються на інформаційному порталі Ради не пізніше ніж через 10 днів з моменту їх ухвалення.
Визнання акта суб`єкта владних повноважень протиправним та його скасування означає, що спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта.
Із скасуванням спірного Висновку ГРД він визнається таким, що не породжує жодних правових наслідків від моменту його прийняття відповідачем.
Стаття 5 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що спосіб захисту, застосований судом у судовому рішенні, має призводити до поновлення права особи.
Крім того, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Статтею 85 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що суддівське досьє, і досьє кандидата на посаду судді має містити висновок Громадської ради доброчесності (у разі його наявності).
Отже, враховуючи те, що суддівське досьє та досьє кандидата на посаду судді має містити висновок Громадської ради доброчесності, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_1 про зобов`язання Громадської ради доброчесності вилучити висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженого Громадською радою доброчесності 21.01.2019 шляхом відкликання цього висновку з Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та знищення з електронних ресурсів (сайту) Громадської ради доброчесності, задоволенню не підлягає, оскільки таке зобов`язання не забезпечить ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача в цілому, за яким він звернувся до адміністративного суду.
Посилання позивача на ч. 5 ст. 277 Цивільного кодексу України, яка передбачає відкликання документу юридичною особою, яка видала цей документ, якщо в ньому міститься недостовірна інформація, суд вважає помилковими, оскільки з вказаного вище не вбачається підстав для застосування аналогії закону та аналогії права, як це передбачено ч. 6 ст. 7 КАС України, а позивачем зворотного не доведено.
Доводи позивача про те, що перебування інформації, викладеної у висновку Громадської ради доброчесності, в суддівському досьє, досьє кандидата на посаду судді Верховного Суду та на сайті відповідача порушує його конституційні права та може зашкодити гідності, честі та діловій репутації, у зв`язку із чим необхідно знищити таку інформацію, не беруться судом до уваги, оскільки позивачем, в порушення ч. 1 ст. 77 КАС України, не було доведено таких порушень та не підтверджено належними доказами.
При цьому, в разі якщо позивач вважає, що його гідність, честь та ділова репутація є порушеними, він має право звернутися до суду з відповідним позовом згідно ст. ст. 297, 299 ЦК України.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи учасників справи стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог частково.
Судові витрати понесені позивачем, відповідності до частини 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати Висновок про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 критеріям доброчесності та професійної етики, який затверджено Громадською радою доброчесності 21 січня 2019 року.
3. Визнати протиправним та скасувати Рішення Громадської ради доброчесності, оформлене у вигляді Протоколу засідання Громадської ради доброчесності від 21.01.2019 року, в частині затвердження Висновку про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду ОСОБА_1 і критеріям доброчесності та професійної етики.
4. В іншій частині позовних вимог відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок Громадської ради доброчесності (03109, м. Київ, вул. Механізаторів, 9; код ЄДРПОУ відсутній) судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 1 536 (одна тисяча п`ятсот тридцять шість ) гривень 80 коп.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій


ВИСНОВОК ГРД
ГРОМАДСЬКА РАДА ДОБРОЧЕСНОСТІ
https://grd.gov.ua [email protected] __________________________________________________ _________________________ Затверджено Громадською радою доброчесності 21.01.2019
ВИСНОВОК про невідповідність кандидата на посаду судді Верховного Суду Поляк Олени Іванівни критеріям доброчесності та професійної етики
Проаналізувавши інформацію про суддю Вищого господарськогосудуУкраїни Поляк Олену Іванівну (далі – Кандидат), Громадська рада доброчесності виявила дані, які дають підстави для висновку про невідповідність Кандидата критеріям доброчесності та професійної етики. 1. Кандидат на посаду судді використала свій статус для задоволення інтересів інших осіб або дозволила своїми діями чи бездіяльністю іншим особам скористатись її статусом для отримання незаконних вигод чи безпідставної і несправедливої переваги. (підпункт 4.5 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)
В електронних майнових деклараціях за 2015 та 2016 роки Кандидат вказала право користування двома членами сім’ї (чоловіком Удовиченко О.С. та сином Удовиченко І.О.) по 35 кв.м. кожен квартирою в м. Київ, що належить 3-й особі Київській міській раді. За відомостями декларацій - право користування квартирою виникло з 2007 року. Відповідно до відомостей майнової декларації Кандидата за 2017 рік її син Удовиченко І.О.(2006р.н.) 08.12.2017р. набувправовласностінаквар тируплощею75 кв.м. в м. Київ. Відповідно до відомостей з Державногореєструречовихп равнанерухомемайно 08.12.2017 р. Відділ з питань майна комунальної власності таприватизаціїдержавного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації видав Свідоцтво про право власності, яке стало підставою для реєстрації сином Кандидата
1
двокімнатної квартири загальною площею 75,2 кв.м. в м. Києві. Право власності зареєстровано 29.12.2017 р. Громадська рада доброчесності має обгрунтований сумнів в тому, що приватизація двокімнатної квартири загальною площею 75,2 кв.м в м. Києві одинадцятирічним сином кандидата відбулась без використання статусу батьків, які, відповідно до майнових декларацій Кандидата, забезпечені нерухомістю в м. Києві.
2. Кандидатбезпідставнодопус тилазначнірозбіжностіувід омостях,поданих у майнових деклараціях за різні або ті саміперіоди.Кандидатабопо� �’язаназним особа отримали майно, дохід або вигоду, легальність походження яких, на думку розсудливого спостерігача, викликає обґрунтовані сумніви. (підпункти 4.7, 4.10 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)
2.1. У майнової декларації за 2017 рік Кандидат декларує право спільної власності з чоловіком Удовиченком О.С. (в пропорції 50/50) квартирою площею 198 кв.м в м. Києві. Датою набуття права вказується 10.08.2010 р. В анкеті кандидата на посаду судді (п. 16 розд. 1 Інформація про кандидата) Кандидат вказує матір чоловіка, останнє місце роботи якої – прибиральниця Універсаму №9 в м. Харкові. Відповідно до відомостей з Державногореєструречовихп равнанерухомемайно (актуальні дані) саме мати чоловіка (1932 р.н.) на підставі договору купівлі-продажу 10.08.2010 р. набула 100% права власності на чотирикімнатну квартиру площею 198,4 кв.м в м. Києві і є власницею квартири. Громадська рада доброчесності має обгрунтований сумнів в спроможності придбання матір’ю чоловіка Кандидата зазначеного майна та легальності доходу для цього придбання.
2.2. В анкеті кандидата на посаду судді (п. 16 розд. 1 Інформація про кандидата) Кандидат вказується свою матір (1943 р.н.), останнє місце роботи – кранівниця ПАТ «Завод залізобетонних конструкцій ім. Світлани Ковальської». Відповідно до відомостей з Державногореєструречовихп равнанерухомемайно (актуальні дані) матері Кандидата належать об’єкти нерухомості та земельні ділянкив с. Борсуків Чернігівської обл., що складають собою єдиний масив землі та будівель: - земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 в с. Борсуків, Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - рішення органу місцевого самоврядування, видане в 2009 році; - житловий будинок загальною площею 59.80 кв.м в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - договір купівлі-продажу від 14.09.2007 р.
Суміжні ділянки та будови: - земельна ділянка для ведення садівництва площею 0.0955 га в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - Свідоцтво про правона спадщину за законом; - земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,25 га в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - Свідоцтвопро право на спадщину за законом; - земельна ділянка для веденняособистогоселянськ огогосподарстваплощею2 га в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності Свідоцтво про право на спадщину за законом; - земельна ділянка для ведення особистого селянського господарства площею 0.0648 га в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності Свідоцтво про право на спадщину за законом; - земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0.204 га в с. Борсуків Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - Свідоцтвопро право на спадщину за законом; - житловий будинок, загальною площею 48.4 кв.м. в с. Борсуків, Чернігівської обл. Підстава набуття права власності - Свідоцтво про право на спадщину за законом.
Також, матері Кандидата належать об’єкти нерухомості в м. Києві: - 1/5 частка квартири загальною площею 76.39 кв.м в м. Києві. Підстава набуття права власності - Свідоцтво про право на спадщину за законом; - нежитлові приміщення №1 та №2 загальною площею 89.6 кв.м. в м. Києві. Підстава набуття права власності - Свідоцтво про право власності, видане Управлінням державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві 11.06.2015 р.
Громадська рада доброчесності має обгрунтований сумнів в спроможності придбання (окрім спадкування) матір’ю Кандидата зазначеного майна та легальності доходу для цього придбання.
3. Кандидат на посаду судді не вжила достатніх заходів для з’ясування майнового стану осіб, стосовно яких вона повинна подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави чи місцевого самоврядування, внаслідок чого вказала неповну інформацію. (підпункт 4.8 п. 4 Індикаторів визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, затвердженим рішенням Громадської ради доброчесності від 11.01.2019)
Відповідно до повідомлень в ЗМІ в 2013 році, чоловік Кандидата користується коштовним годинником Vacheron Constantin The Jubile вартістю близько 41 500 дол. США. В майнових деклараціях Кандидата з 2013 по 2017 рр. цей годинник не зазначений. Не зазначений і дохід від відчуження годинника в разі такого відчуження.
Координатор Громадської ради доброчесності (підписано електронним цифровим підписом)
Протокол електронного голосування (є невід’ємною складовою висновку)
21.01.2019 Громадська рада доброчесності затвердила висновок 12-ма голосами з 19 голосів членів Ради. Савчук Андрій заявив самовідвід.
У голосуванні взяли участь 12 членів: 1) Валько Вадим 2) Жернаков Михайло 3) Куйбіда Роман 4) Кулібаба Андрій 5) Марчук Антон 6) Маселко Роман 7) Середа Максим 8) Смалюк Роман 9) Стригун Дмитро 10)Соколенко Наталія 11)Сухоставець Роман 12)Шепель Тарас
Координатор Громадської ради доброчесності (підписано електронним цифровим підписом)
Ответить с цитированием
Ответ

Опции темы
Опции просмотра

Ваши права в разделе
Вы не можете создавать новые темы
Вы не можете отвечать в темах
Вы не можете прикреплять вложения
Вы не можете редактировать свои сообщения

BB коды Вкл.
Смайлы Вкл.
[IMG] код Вкл.
HTML код Выкл.

Быстрый переход


Текущее время: 10:37. Часовой пояс GMT +2.


Powered by vBulletin® Version 3.8.7 Beta 1
Copyright ©2000 - 2024, vBulletin Solutions, Inc. Перевод: zCarot